20.02.2022, 07:26

«Якщо б ми знали, що так буде - ми б не приїхали», - біженці в Ростові

«Якщо б ми знали, що так буде - ми б не приїхали», - біженці в Ростові
«Якщо б ми знали, що так буде - ми б не приїхали», - біженці в Ростові

Увечорі, 18 лютого, так звані ДНР та ЛНР об’явили про евакуацію населення в зв’язку із, як вони повідомляють, можливим наступом української армії. Як виявилось, це стало неочікувано не тільки для жителів окупованих Донецька і Луганська, але і для жителів Ростовської області, куди почали перевозити біженців. 

Автобусами людей звозили в пункти призначення, та вже скоро з’ясувалось, що їх залишають просто посеред вулиці, бо місць в таборі для біженців виявилось недостатньо. 

Як повідомляє Медуза, евакуювані зі Східної України почали масово жалітись на те, що їм не надали відповідних умов, і, схоже, на них не дуже і чекали. 

«Це було наше рішення.  Ми не знали, що нам робити.  Ми були збентежені, їхати або залишатися.  Ми не бомжі, [ДНР] ми не живемо на вокзалі.  Ми живемо у квартирах з усіма зручностями.  Перед нашими сім'ями поставили вибір — залишатися і чекати на обстріл або поїхати сюди.  Ми дуже помилилися, коли вибрали поїхати», — скаржиться Ганна, мешканка Донбасу, яка приїхала до Червоного десанта.

За враженнями Ганни, в Ростовській області ніхто на біженців не чекав.  

«Бачила, яка черга автобусів?  Ми з восьмої вечора не жерли нічого.  Ми із дітьми приїхали.  Якби не діти, ми не приїхали б.  У 2014 році ми не виїжджали.  Набридло вже сидіти в підвалах. А тут нікого немає взагалі, ніхто за це (роботу з евакуйованими) не відповідає.  Ми хотіли дізнатися, нас поселять чи ні, чи годуватимуть нас.  Ми навіть не знаємо, куди нас розподілили.  Куди нас привезли, там і опинилися», — пояснює Ганна.

«Вранці світанок — і ось ми тут.  Ми вже півдня стоїмо.  Ми не були готові до цього.  Якби ми знали, що це буде, ми не приїхали б.  Ми дорослі ідіоти і досі віримо у диво.  Нас спочатку повезли кудись до іншого місця, звідти нас вигнали.  Тепер виїзд назад закрито, а чоловіків мобілізують.  Не знаю, коли потрапимо додому.  Сподіваємось, що Україна не наступатиме.  У нас ще теплиться надія, що все-таки, може бути, нас вивезли, тому що Росія офіційно зайде і нас звільнять.  Уявляєте, які ми наївні?  Нам це все просто дуже набридло», — зітхає ще одна мешканка Донбасу.

Біля табору починається скандал між евакуйованими та водіями, які привезли їх до Росії.  У тих скінчилася солярка, вони не можуть їхати далі.  Ще водії побоюються, що колона автобусів може мати проблеми з ДІБДР.  Втомлені жінки пропонують їм гроші, але ті відмовляються, продовжуючи наполягати на власних побоюваннях.

«Я не знаю, куди везти!  Хто нас пустить туди?  Ми зараз вийдемо нас одразу ДАІ заарештує.  Ми другої доби не спимо, а ще 130 кілометрів їхати», — гарячкує водій.

«І що?  Є місця, де нас приймуть.  В Аксаї (місто в Ростовській області)»

«А де я шукатиму цей Аксай?»

«У вас має бути навігатор!»

«Я як водій вам пояснюю.  Має бути старший.  Має бути супровід міліцейський.  Ми у в'язницю не хочемо.  Це інша держава, тут не ДНР, тут жорсткіше».

«А що нам тут робити»?

«А що мені робити?  Я добу не спав, куди мені вас везти?  Я у в'язницю потраплю, а ви на цвинтарі російські.  От і все».

«А ви хочете, щоби ми на донбаське потрапили»?

«Я хочу залишитись сам живий»

«Назад значить везіть»!

«Дайте розпорядження!  Ви що, з дитсадка чи що?  Навіщо ви робите нас винними?  Мені потрібна машина супроводу, я навіть звідси не можу без неї відвезти нікуди».

Надвечір 19 лютого колони автобусів від таборів біля кордону вирушили у бік Ростова.  Де розмістять біженців – досі невідомо.  У зворотний бік поїхали військові КамАЗи: на частині з них написано «Боєприпаси», на іншій – «Люди».



     1362






avatar