11.08.2018, 01:30

«Це був рай, та ефект швидко проходив». Спомини бувшого наркозалежного.

«Це був рай, та ефект швидко проходив». Спомини бувшого наркозалежного.
«Це був рай, та ефект швидко проходив». Спомини бувшого наркозалежного.

В рамках проекту «Ні наркотикам» бувші наркозалежні вирішили поділитись неприємним досвідом та розповісти, як все починалось. Пан Микола  (ім‘я змінене через певні причини) згадує ті часи, як одні з найкращих і найгірших одночасно. Та він впевнений, що якби не зупинився - не було б кому щось згадувати.

«Я працював, і зараз працюю на хорошій посаді. В мене завжди були великі можливості, але я ніколи навіть не думав про наркотики. Аж до того часу, поки в житті не з`явились проблеми, яким, я думав, кінця не буде. На кону було питання мого майбутнього та майбутнього моїх рідних, і я просто здався. Спробував героїн. «Друзі» порадили, сказали «трошки забудешся». 

Відчуття не передати. Ейфорія. Ніби я в рай потрапив, і не існує більше ніяких проблем, не існує взагалі нікого крім мене, пляжу, блакитного моря та довгоногої блондинки, яка виконує всі мої бажання. Ефект швидко пройшов, захотілось повторити. І знову ейфорія, знову рай...

Та продовжувалось це не довго. Коли не було героїну - в мене було паніка. Пригнічений стан. Повернення проблем, які після такої релаксації здавались в сотні разів масштабнішими. Так тривало десь півтори року... і потім я вирішив зупинитись. Життя в цілому налагодилось, обійшлося без того вирішення ситуації, якого я очікував... без поганого кінця. А я продовжую себе топити... навіщо? Я сам зупинився. Вирішив, що досить. Зменшував дози, перейшов на препарат, який видають наркозалежним для того, аби зупинити «ломку». Я не знаю, як, але наступив день, коли я взагалі не доторкнувся до наркотика. Прийшов наступний, за ним - ще один день... Декілька місяців агонії, але я розумів, за що розплачуюсь. 

Йшов час, я перестав вживати заборонені речовини, і тут ще одне випробовування... Через три роки я знову прийняв доріжку. Вже знаючи, що це, як важко цього позбутись!!! Знаючи, що я роблю, знаючи, що це - дно! Та мене це не зупинило. Я потрапив в аварію, мені потрібно було розробляти ногу, аби швидше вийти на роботу, не випасти з ритму життя. І як я це вирішив зробити? Та головне - чому... не знаю. Скоріше, це були відмовки для самого себе. 

Я вмію контролювати ситуацію та все, що відбувається навкруги мене, тому рідні навіть не підозрювали нічого. Але знаєте, як я жив? Думки були не про роботу, не про дітей, а тільки про те, де сховатись, щоб занюхати. Потім прийшли часи, коли я почав думати, де взяти кошти, щоб купити героїн. Я свою сім’ю не міг нічим обділити, забирати гроші, які йшли на потреби дружини та дітей - не посмів. Я вживав по 5 грам героїну в день. Це багато. Це не тільки дорого, це небезпечно для життя. А мені було все недостатньо...

Одного ранку я прокинувся та попросив тата відвезти мене за вказаною адресою. Це був реабілітаційний центр. Батько був шокований. Я бачив, як він на мене дивився. В центрі я попросив допомоги. Через місяць вийшов звідти з обіцянкою тримати себе в руках. Тримаю. До зараз. Ось вже два роки. А щоб не було приступів паніки - при мені завжди є доза. Доза, яку, я надіюсь, ніколи не прийму. Це не так фізична залежність, як психологічна. 

Я знаю, що якби не зупинився - врешті решт втратив би все. У мене не було б ніякого майбутнього, бо в наркоманів його бути не може. Не дивлячись на те, що я продовжував працювати, продовжував вдавати нормальне життя - я б в все-одно зламався. Я знаю тих, хто не зміг відмовитись від наркотиків. Знайомому нещодавно купив їжу, віддав свій верхній одяг та дав грошей на сигарети. Він живе на вулиці. А колись мав великі амбіції. І я міг зараз бути на його місці. 

Я нікого не буду вмовляти не пробувати наркотичні речовини, це не допоможе. Кожен обирає сам, ким йому бути: успішним та потрібним оточуючим, чи жалюгідним та бездомним».



Інтерв'юер: Яна Білецька
32






avatar